Міжнародний договір як джерело міжнародного приватного права.

Міжнародний договір – це укладений у письмовій формі договір з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) (ст. 1 ЗУ «Про міжнародні договори»).

Міжнародні договори можна класифікувати залежно: 1) від суб’єктного складу:- двосторонні; - багатосторонні (універсальні (загальні), які відкриті для всіх держав, та регіональні, які відкриті для держав окремого регіону або економічної групи)

2) від особливостей суб’єктного складу сторін: міждержавні – договори, які укладаються між державами; міжурядові – договори, що укладаються між урядами держав; міжвідомчі – договори, що укладаються між відомствами держав.

3) від механізму набуття обов’язковості для виконання: 1) підлягають ратифікації (перелік видів міжнародних договорів, які підлягають ратифікації міститься в ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про міжнародні договори»). 2) не підлягають ратифікації. Без відповідної трансформації міжнародний договір не стає обов’язковим для виконання.

Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід’ємною частиною якого є текст міжнародного договору. Міжнародні договори історично були і є одним з основних засобів регулювання приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом. За допомогою міжнародних договорів забезпечується як уніфікація норм матеріального права у відповідних сферах регулювання, так і прийняття єдиних підходів до вирішення колізійних питань.

Практика регулювання правовідносин у договірній формі важлива для держав, оскільки норми міжнародних угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного права. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально ство­рюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.

У будь-якій державі більшість норм міжнародного договору застосовують до правовідносин унаслідок трансформації, тобто перетворення їх у норми внутрідержавного права. Форми здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. До них належать, зокрема, ратифікація, прийняття актів про застосування міжнародного договору, видання іншого національного нормативного акта.Глобальні та інші подібні проблеми сучасного міжнародного життя поставили перед державами та міжнародними організаціями вимогу здійснювати свідомий, узгоджений вплив на міжнародні відносини, що є можливим лише через міжнародний договір.Лише через міжнародний договір можна програмувати міжнародні відносини, викликати до життя нові відносини або сприяти їх виникненню.



Міжнародний договір можна використовувати для регулювання будь-якої сфери міждержавних відносин. У сучасних міжнародних відносинах з´явилися цілі галузі міждержавних стосунків, які взагалі не можуть бути врегульовані без міжнародного договору або регулюються виключно договором (роззброєння, співробітництво в атомній промисловості, міжнародна безпека, економічна, науково-технічна та інші види спеціалізованої співпраці).

Міжнародний договір застосовується до приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом при дотриманні низки умов. Звичайно, міжнародний договір має бути підписаний уповноваженою на те особою даної держави. По-друге, мають бути виконані всі умови щодо набрання таким договором чинності на міжнародному рівні (наприклад, здійснення обумовленої кількості ратифікацій державами-сторонами). По-третє, держава має дати свою згоду на обов'язковість для неї цього договору. Така згода зазвичай виявляється у формі ратифікації, затвердження, прийняття договору або приєднання до договору (порядок надання згоди встановлюється внутрішнім законодавством про міжнародні договори). Нарешті, кожна держава вправі установити для себе межі застосування положень цього договору на своїй території. Тут необхідно передусім враховувати застереження, які зазвичай держави-сторони міжнародного договору мають право зробити під час підписання, а також наявність чи відсутність у внутрішньому законодавстві положень про пріоритет норм міжнародних договорів перед аналогічними нормами національного законодавства.


6520260439315968.html
6520306979950779.html
    PR.RU™